Військова техніка та зброя
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
 
П`ятниця, 20.10.2017, 04:39
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Артилерія [43]
Бронетехніка [9]
Авіація [7]
Флот [1]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 84
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Артилерія

ЗРК "Тунгуска"

Приймаючи на озброєння «Шилку», і військові, і представники ВПК розуміли, що 23-мм гармата «Амур» дуже слабка. Це відносилося і до малої похилої дальності стрільби, і до стелі, і до слабкості фугасної дії снаряда. Масла у вогонь підлили американці, рекламуючи новий штурмовик А-10, який, нібито, був невразливий для 23-мм снарядів «Шилки». В результаті мало не наступного дня після ухвалення на озброєння 3CУ-23-4 у всіх високих інстанціях почалися розмови про її модернізацію в плані збільшення вогняної потужності і в першу чергу — збільшення ефективної стелі стрільби і руйнуючої дії снаряда.

З осені 1962 року опрацьовувалося декілька ескізних проектів установки на «Шилку» 30-мм автоматів. Серед них розглядався 30-мм автомат револьверного типа НН-30 конструкції ОКБ-16, що використався в корабельній установці АК-230, 30-мм шестиствольний автомат АТ-18 від корабельних установок АК-630 і 30-мм двоствольний автомат АТ-17 конструкції КБП. Крім того, випробовувався 57-мм двоствольний автомат АТ-16, спеціально сконструйований в КБП для зенітної самохідної установки.

26 березня 1963 року в підмосковних Митіщах відбулася техрада під керівництвом Н. А. Астрова. На нім було вирішено збільшити калібр ЗСУ з 23 до 30 мм. Це в два рази (з 1000 до 2000 м) підвищувало зону 50-процентної вірогідності ураження цілі і збільшувало дальність стрільби з 2500 до 4000 м. Ефективність стрільби по винищувачу МІГ-17, що летить на висоті 1000 м із швидкістю 200—250 м/с, зростала в 1,5 разу.

Врешті-решт для ЗСУ прийняли 30-мм двоствольний автомат АТ-17. Його допрацьований варіант отримав в ГРАУ індекс 2А38 і на початку 80-х років був запущений в серійне виробництво на Тульському машинобудівному заводі № 535.

Проте після майже семи років проектних і дослідно-конструкторських робіт було вирішено відмовитися від модернізації «Шилки» і створити принципово новий комплекс.

8 червня 1970 року вийшла ухвала Ради Міністрів СРСР № 427-151 про створення нової ЗСУ «Тунгуска». Головним розробником «Тунгуса» призначили КБП, а головним конструктором — А. Р. Шипунова. Конкретно КБП займалося ракетно-артилерійською частиною установки, Проектування РПК вів Ульяновський механічний завод Мінрадіопрома, що пізніше став головним і по його виробництву. Розробник рахунково-вирішального приладу — Науково-дослідний електромеханічний інститут Мінрадіопрома. Гусеничне шасі ГМ-352 виготовляв Мінський тракторний завод. Зенітний комплекс 2С6 «Тунгуска» був прийнятий на озброєння ухвалою Ради Міністрів від 8 вересня 1982 р., а модернізований комплекс «Тунгуска-М» — наказом міністра оборони від 11 квітня 1990 року.

По загальній компоновці «Тунгуска» багато в чому нагадує німецьку ЗСУ «Гепард": РЛС розташована зверху на задній частині тримісної башти і в похідному положенні опускається, кругла антена РЛС наведення змонтована на башті спереду. З боків башти встановлено два двоствольні автомати АТ-17 і дві спарені пускові установки ЗУР 9М311, що діють незалежно один від одного.

Корпус машини має вертикальні борти, відрізняється великою висотою і виконаний методом зварки з листів катаної сталі і забезпечує захист від вогню стрілецької зброї і осколків снарядів і мін малого калібру. Передня частина лобового листа встановлена під великим кутом нахилу, а в місці зламу стоїть практично вертикально. Велика башта кругового обертання зміщена до корми машини. Моторно-трансміссійне відділення розташоване в кормовій частині корпусу.

Принциповою особливістю комплексу 2С6 є поєднання в одній бойовій машині гарматного і ракетного озброєння, засобів радіолокацій і оптичних управління вогнем з використанням загальних систем: РЛС виявлення, РЛС супроводу, цифрової обчислювальної системи і гідравлічних приводів наведення. «Тунгус» призначений для ППО мотострілкових і танкових частин на марші і на всіх стадіях бою. Вона має суцільну зону ураження (без «мертвої» зони, характерної для ЗРК), що досягається послідовним обстрілом цілі спочатку ракетами, а потім гарматами. Вогонь з автоматів 2А38 може вестися як з місця, так і з ходу, а пуск ракет — тільки з місця, в крайньому випадку — з коротких зупинок. У вертикальній площині артилерійська система наводиться в секторі від -10° до +87°. У горизонтальній площині вона може вести круговий обстріл. При цьому швидкість як вертикального, так і горизонтального наведення складає 100° в секунду.

ЗРПК 2С6М «Тунгуска» оснащений комп'ютеризованою системою управління вогнем з лазерним далекоміром; до складу її стандартного устаткування входять система ідентифікації «свій-чужий», наземна навігаційна система і допоміжна силова установка.

ЗУР 9М311 є твердопаливною бікаліберною (76/152-мм) двухступінчатою ракетою, виконану по схемі «качка». Наведення її на ціль — радіокомандне. РЛС супроводу по синхронному зв'язку видає точне цілеуказання на оптичний приціл і виводить його на лінію візування. Навідник виявляє ціль у полі зору прицілу, бере на супровід, а в процесі наведення утримує марку прицілу на цілі. Ракета має хорошу маневреність (максимально допустиме перевантаження — 32 од). Підривник ракети неконтактний, з радіусом дії 5 м. Бойова частина — уламково-стрижньова. Довжина стрижнів близько 600 мм, діаметр 4—9 мм. Поверх стрижнів є «сорочка», що містить готові осколки-кубики вагою 2—3 г. При розриві боєголовки стрижні утворюють кільце радіусом 5 м в площині, перпендикулярній осі ракети. На дистанції понад 5 м дія стрижнів і осколків малоефективна.

Як силова установка на машині використовується дизельний двигун рідинного охолоджування В-84МЗО, що розвиває потужність 515 квт, що дозволяє машині рухатися по дорогах з твердим покриттям з максимальною швидкістю 65 км/год.

Ходова частина «Тунгуски» полягає, стосовно одного борту, з шести подвійних обрезіненних опорних катків, трьох підтримуючих роликів, що веде колеса заднього і направляючого колеса переднього розташування. Верхні гілки гусениць прикриті неширокими сталевими екранами.

Гусеничне шасі ГМ-352 відрізняється високою прохідністю, маневреністю і плавністю ходу. Можливість ведення стрільби без зниження швидкості забезпечується застосуванням гідромеханічної трансмісії з гідро об’ємним механізмом повороту, гідропневматичною підвіскою із змінним кліренсом і гідравлічним механізмом натягнення гусениць.

Таким чином, «Тунгуска» є високомобільна 3CУ з ефективним ракетним і артилерійським озброєнням. До недоліків її можна віднести малу дальність виявлення цілі бортовою РЛС і неможливість застосування ЗУР в умовах поганої видимості (задимлення, туман і т. д.).

Машини першої виробничої серії, випущені в невеликій кількості, мали дві пускові установки з одним транспортно-пусковим контейнером із ЗУР 9М311 на кожній і позначалися 2С6. На пускових установках машин основної серійної модифікації є вже по два транспортно-пускові контейнери, і боєкомплект цих самохідних комплексів з індексом 2С6М налічує вісім зенітних керованих ракет 9М311.

Виробництво ЗРПК 2С6М «Тунгуска" продовжується. Машини цього типу перебувають на озброєнні армій Росії і Індії.



Tактико-технічні характеристики ЗРК "Тунгуска"
Бойова маса:
 34.8 т; 
Екіпаж:
 4 чол; 
Озброєння:
 2x30-мм гармат ;

8-ракет;
Гориз. дальність:
 8 км; 
Верт. дальність:
 4 км; 
Швидкість ракети:
 900 м/c; 
Маса ракети:
 42 кг; 
Габаритні розміри:
Довжина:
 7.93 м; 
Ширина:
 3.236 м; 
Висота:
 3.356 м; 
Максимальна швидкість:
 65 км/год; 
Запас ходу:
 600 км; 
Максимальна потужність:
 - к.с.; 





Категорія: Артилерія | Додав: Alexc_1984 (30.07.2011)
Переглядів: 1608 | Теги: ЗРК, ссср, артилерія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
free counters

Copyright MyCorp © 2017