В кінці 50-х і початку 60-х років з появою зенітно ракетних систем і комплексів здатних уражати високошвидкісні повітряні цілі на великих висотах західна авіація стала шукати дірки в системі протиповітряної оборони у самої землі (на малих висотах). І природно необхідний був новий
хід
у відповідь.Так, в 1961 році на озброєння приймається низьковисотний зенітний ракетний комплекс С-125 («Нева»). Його вогняні засоби дозволяли знищувати повітряні цілі, що летять із швидкістю 1500 км/год, на стрічних курсах на висотах від 300 до 12000 метрів на дальності від 6 до 25 км. У комплексі використовувалася двухступінчата зенітна керована ракета, виконана по нормальній аеродинамічній схемі. Її стартова маса складала 639 кг, а маса бойової частини — 60 кг Управління ракетою у польоті здійснювалося за допомогою радіокоманд. Довжина зенітної керованої ракети складає 6100 мм, а калібр 550 мм.По організаційній структурі побудови цей комплекс аналогічний зенітному ракетному комплексу С-75. Він здатний легко розвернутися біля будь-якого стратегічного об'єкту за типом «кочівних» фронтових зенітних батарей. У 1964 році приймається на озброєння ще одна модифікація С-125 — зенітно ракетний комплекс С-125М («Нева-М»). Він міг збивати цілі на висотах від 50 до 15000 м і дальність поразки складала від 2500 до 20000 м.Бойове хрещення зенітно ракетного комплекса «Нева» пройшов жарким літом сімдесятого в Єгипті. У декількох поєдинках зенітні керовані ракети зенітного ракетного комплексу С-125 збили п'ять ізраїльських літаків.Як відомо, найбільш яскравим періодом в історії ЗРК С-75 стали роки В'єтнамської війни, в ході якої ця зброя застосовувалася достатньо інтенсивно, що значною мірою і визначило характер і результат бойових дій. В середині 1960-х рр. комплекси С-125 ще вважалися украй секретною технікою, щоб ризикувати можливістю ознайомлення з нею не тільки в'єтнамців, але і фахівців інших, куди просторіших країн Далекого Сходу.Зоряна година С-125 пробила весною 1970 р., коли за рішенням радянського керівництва в процесі проведення операції "Кавказ" до Єгипту була направлена велика група наших ракетників і льотчиків. Вони були покликані забезпечити ППО цієї країни в умовах нальотів ізраїльської авіації, що посилилися, здійснювалися в ході так званої "війни на виснаження" 1968-1970 рр. Бойові дії велися в основному в зоні Суецького каналу, на західний берег якого ізраїльтяни вийшли після закінчення звитяжної для них "шестиденної" війни 1967 р.При доставці озброєння з СРСР до Єгипту використовувалися близько півтора десятків сухогрузів ("Роза Люксембург", "Дмитро Полуян" і ін.), що перевозили, за офіційною версією, "сільськогосподарську" технікуЗенітні ракетні дивізіони комплексів С-125 з радянським персоналом, об'єднані в дивізію ППО, були покликані підсилити угрупування єгипетської ППО, оснащеною ЗРК С-75. Основною перевагою радянських ракетників, разом з вищим рівнем підготовки, стала новизна для ізраїльтян, як і для американців, що підтримують їх, особливостей комплексу С-125, що працював в декілька іншому частотному діапазоні в порівнянні з С-75, що вже "засвітився" у супротивника. Тому на перших порах ізраїльські літаки не оснащувалися ефективними засобами радіоелектронної протидії С-125. Крім того, використовуючи рівнинний характер місцевості, ізраїльські льотчики, як правило, діяли на гранично малих висотах, недоступних для ефективного застосування С-75. Атакуючи ці комплекси, вони виконували гору і пікірували в "воронку" зони, що не прострілювалася, над позицією ЗРК.Відправка до Єгипту обмеженого радянського військового контингенту сприяла реалізації низки заходів щодо підвищення бойової стійкості ЗРК. Зокрема, для самооборони позицій ЗРК кожному дивізіону додавалися три-чотири зенітні самохідні установки ЗСУ-23-4 "Шилка" і відділення переносних зенітних ракетних комплексів "Стріла-2". Надалі в Єгипті "Шилки" розташовувалися в 200-300 м від позиції ЗРК, а позиції стрільців-зенітників з "Стрілою-2" висувалися на віддалі близько 5-7 км. у напрямі вірогідного підходу літаків супротивника на малих висотах, оскільки в ті роки ця зброя могла вражати літаки супротивника тільки навздогін. Безпосередньо на вогняній позиції виставлявся пост візуального спостереження. Зв'язок між всіма постами і командним пунктом дивізіону здійснювався по дротяних лініях. При бойовому використанні комплексу С-125 в Єгипті для оборони від повітряного супротивника на малих дальностях також застосовувалися кулемети ДШК.Доцільність і навіть необхідність цих заходів забезпечення самооборони була очевидна вже впродовж багатьох років, але їх впровадження в життя здійснилося тільки стосовно частин, що прямували до Єгипту. Крім того, силами єгипетських будівельників позиції ЗРК були наперед обладнані захисними спорудами для розміщення кабін і агрегатів комплексу. Залізобетонні споруди, присипані шаром піску завтовшки 4-5 м, забезпечували надійний захист від бомб калібру до 500 кг Пускові установки ракет прикривалися обваловкою. Передбачалося створити в місцях базування кожного угрупування ряду запасних польових і помилкових позицій, а також забезпечити зенітне прикриття як стаціонарних, так і запасних позицій допоміжними засобами. Буксирування пускових установок в умовах пустелі здійснювалося тягачами АТ-С, введеними до складу дивізіонів. Заступання на бойове чергування в ніч з 14 на 15 березня 1970 р. радянські ракетники відзначили бойовою роботою, збивши двохракетним залпом єгипетський Іл-28, що увійшов до зони ураження ЗРК С-125 на висоті 200 м з непрацюючою апаратурою державного пізнання. При цьому поряд з радянськими офіцерами знаходилися і єгипетські військові, такі, що клятвено завірили наших ракетників в тому, що їх літаків в зоні обстрілу бути ніяк не може. Наші співвітчизники відзначили декілька дивну реакцію "простодушних" єгиптян на цей інцидент, Поразка свого Іл-28 вони сприйняли мало не із захопленням, багато разів повторюючи: "Краще "Хока", краще "Хока"!"Схоже, що, прагнучи продовжити захоплення єгиптян, три дні через розрахунок переносного ЗРК "Стріла-2", що прикривав позицію радянського дивізіону С-125, обстріляв також і єгипетський Ан-24. На щастя, пасажирський літак з одним непрацюючим двигуном дотяг до аеродрому і сів, хоча браві стрілки-зенітники відрапортували про "безславний кінець ізраїльського агресора".Проте, через декілька тижнів справа дійшла до стрільби по справжньому супротивникові. Спочатку вони пройшли безрезультатно. Ізраїльські льотчики прагнули обходити зони ураження ЗРК, розміщених на позиціях із захисними спорудами. Стрільба по літаках супротивника, що знаходяться на дальній межі зони пуску, завершувалася тим, що ізраїльський льотчик встигав розвернутися і піти від ракети.Довелося відкоректувати тактикові застосування ЗРК. Комплекси виводили з обладнаних надійними укриттями районів постійної дислокації на позиції "засідки", пуск ракет проводився по цілях на дальностях до 12-15 км. Удосконалюючи бойову майстерність в умовах реальної загрози з боку супротивника, радянські ракетники довели час згортання комплексу до 1 год 20 хв замість 2410 хв, заданих по нормативу.В результаті 30 червня 1970 р. дивізіону капітана В.П. Маляуки вдалося збити перший "Фантом", а через п'ять днів дивізіон С.К. Завесніцкого "завалив" і другий F-4E. Послідували і у відповідь удари ізраїльтян. В ході запеклого бою 18 липня в дивізіоні В.М. Толоконникова загинуло вісім радянських військовослужбовців, але і ізраїльтяни не долічилися чотирьох "Фантомів". Ще три ізраїльські літаки було збито дивізіоном Н.М. Кутинцева 3 серпня, а через декілька днів за посередництва третіх країн була досягнута угода про припинення бойових дій в зоні Суецького каналу.Приведені вище відомості про бойову роботу радянських ракетників засновані на спогадах учасників подій, опублікованих у виданих в 2001 р. збірках "Тоді в Єгипті" і "Інтернаціоналісти". За даними командира розгорненої в Єгипті радянської дивізії ППО генерал-лейтенанта А.Г. Смірнова, результативність бойового застосування ЗРК С-125 з червня по серпень 1970 р. характеризується дев'ятьма збитими і трьома пошкодженими літаками супротивника, а по декілька емоційним оцінкам інших ветеранів з розвиненішою уявою - 21 перемогою.Самі ізраїльтяни підтвердили втрату всього п'яти своїх літаків, збитих комплексами С-125. За тими ж ізраїльськими оцінками, ще шість їх літаків було збито арабськими ЗРК С-125 в ході жовтневої війни 1973 р. Декілька раніше на рахунок С-125 американці записали один з їх "Фантомів", збитих над В'єтнамом в 1972 р.Після 1973 р. комплекси С-125 застосовувалися іракцями в 1980-1988 рр. у війні з Іраном, в 1991 р. - при віддзеркаленні нальотів авіації багатонаціональної коаліції. Використовувалися сірійцями проти ізраїльтян в ході ліванської кризи 1982 р., лівійцями для стрільби по американських літаках в 1986 р., югославами проти американців і їх союзників в 1999 р., а також в ході війни в Анголі.За даними югославських військових, саме комплексом С-125 27 березня 1999 р. в небі над Югославією був збитий F-117А, фотографії фрагментів якого були опубліковані в засобах масової інформації.
