Військова техніка та зброя
Головна | Каталог статей | Реєстрація | Вхід
 
П`ятниця, 20.10.2017, 04:39
Вітаю Вас Гість | RSS
Меню сайту
Категорії розділу
Артилерія [43]
Бронетехніка [9]
Авіація [7]
Флот [1]
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 84
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Форма входу
Головна » Статті » Артилерія

РСЗО ТОС-1

Прийнято вважати, що вогнемети, як вид зброї, були винайдені під час першої світової війни в Германії. Проте вогонь як засіб поразки супротивника в бою людина почала застосовувати з незапам'ятних часів. З тих пір вдосконалення цього виду зброї не припиняється.

Видно, перше «дистанційне застосування» вогню в бою відноситься на той час, коли стрілець, намотавши на кінець стріли паклю, просочену смолою, підпалив її і вистрілив в дерев'яну стіну або ворота фортеці супротивника. Що стосується застосування спеціальних запальних сумішей, то одне з перших згадок про це відноситься до 673 р. н.е. Саме тоді візантійські війська вперше успішно застосували подібний склад, що скоро став відомим у всьому тодішньому світі під назвою «грецький вогонь». Імовірно його головними компонентами були селітра, сіра, нафта і смола.

Спочатку горючу суміш поміщали в бочки або глеки, які закріплювали на довгих жердинах. З їх допомогою можна було виливати підпалену суміш з кріпосних стін на голови нападаючих або на кораблі супротивника на відстані 10-20 м, тобто не входивши в прямий контакт з ними.

Пізніше були придумані способи метання судин із запальним складом на набагато більші відстані. Для цього почали використовувати дерев'яні і мідні труби, що встановлюються на носі або бортах кораблів. При облозі фортець «грецький вогонь» закидали в місто в бочках, скляних або глиняних кулях за допомогою метальних апаратів. Аж до XII ст. греки зберігали монополію на цю зброю.

Застосовувалися запальні склади і в Китаї. Автор «Історії Чингисханова дома» під 682 роком згадує, що у китайців були вогненні машини, які «вражали подібно до грому небесному». За словами автора, для цього брали чавунні глеки, наповнювали їх речовиною, близькою по складу до чорного пороху, і підпалювали. Вони називалися «чжень-тхайлей» («приголомшливий небо грім») і спалювали все в колі 30 м, а «вогненними іскрами» (ймовірно, осколками) пробивали залізну броню.

Проте добитися достатньо великої дальності метання суміші у той час не вдавалося, і тому з розвитком вогнепальної зброї запальні засоби поразки тимчасово втратили значення. Проте, наприклад, в Західній Європі навіть після появи вогнепальної зброї при облозі міст уживалися спеціальні запальні стріли, що випускаються з арбалетів.

Але принципово новий етап в розвитку «вогнеметання» припав на кінець XIX — почало XX ст. У 1893 р. російський винахідник Зігер-корн створив ранцевий прилад — прототип вогнемета. Пізніше, вже в період Першої світової війни, німецький конструктор Фідлер створив струменевий фугасний вогнемет з пороховим генератором тиску. Вперше він був застосований в бою в 1915р.

У період між війнами в багатьох арміях миру вогнемети почали встановлювати вже і на танки. З'явилися перші ранцеві вогнемети. Під час Великої Вітчизняної війни у складі Червоної армії були спеціальні вогнеметні підрозділи, оснащені ранцевими вогнеметами РОКС-2 і РОКС-3, а також фугасними вогнеметами ФОГ-1 і ФОГ-2. Вогнеметні танки ОТ-34 і КВ-8 оснащувалися вогнеметами АТО-41 і АТО-42. Вони показали високу ефективність, особливо при боях за населені пункти.

Значним кроком в розвитку запальної зброї стало створення в 1942 р. і ухвалення на озброєння (спочатку в США, а пізніше і в інших країнах) напалму — новій горючій суміші на основі бензину із загусником, що складається з алюмінієвих солей нафтенової(naphthenic) і пальмітинових (palmitic) кислот. Завдяки хорошій прилипаємості до самих різних поверхонь (броня, захисні споруди, обмундирування і тіло людини), напалм, температура горіння якого складає 900-1200°, може успішно застосовуватися для поразки живої сили супротивника, знищення його озброєння, військової техніки, матеріальних запасів і для створення пожеж в районах бойових дій. Окрім спричинення опіків, напалм, що горить, виділяє токсичні продукти і надає сильну морально-психологічну дію на людину, пригнічуючи його здібність до активного опору. Треба відзначити, що саме завдяки високій вражаючій дії, напалм широко застосовувався США під час війни в Кореї (1950-53) і у В'єтнамі (1962-73), а також Ізраїлем — в близькосхідних війнах.

Для бойового застосування напалму використовувалися авіаційні бомби і баки, некеровані реактивні снаряди (НУРС) великого калібру і струменеві вогнемети різної конструкції (танкові, фугасні, ранцеві). Артилерійські снаряди і Нурси малого і середнього калібрів для заповнення напалмом не годилися зважаючи на невеликий об'єм їх бойових частин, а значить і недостатню масу вогнесуміші що доставляється до цілі.

Що стосується струменевих вогнеметів, то разом з високою вражаючою дією вони мали і істотні недоліки — по-перше, незначну дальність «стрільби» (50-200 м), а по-друге, — згорання частини вогнесуміші в повітрі ще до попадання на ціль. Саме тому наступним значним етапом в розвитку зброї даного типу стало створення реактивних піхотних вогнеметів.

Разом із засобами доставки заряду запальної речовини до цілі, удосконалювалися і самі вогнесуміші. Так, ще в 70 — 80-х рр. в НДІ прикладної хімії (р. Загорськ, нині Сергієв Посад) були створені металізовані вогнесуміші з підвищеними вражаючими властивостями, а потім, на їх основі — термобаричні склади. Останні не підпалюються відразу, а спочатку розпилюються в певному об'ємі і потім підриваються. При цьому в районі вибуху значно зростають температура (греч. therme — тепло, жар) і тиск (греч. baros — тяжкість, тиск), чому подібні склади і отримали свою назву. А оскільки в області вибуху ще і випалюється кисень, то начинені ними боєприпаси іноді називають «вакуумними», що, звичайно, не цілком точно; вірніше інше їх назва — «боєприпаси з об'ємно-детонуючою сумішшю».

Такими сумішами і почали споряджатися бойові частини нових реактивних вогнеметів. Досвід їх бойового застосування показав високу ефективність і перспективність нового виду зброї.

Але, мабуть, найрізкіший ривок в розвитку вогнеметних систем відбувся на рубежі 70-80-х рр. На той час були досягнуті значні успіхи, здавалося б, в зовсім іншій області озброєнь — реактивній артилерії. Створення в 70-х рр. нової реактивної системи залпового вогню великого калібру — 220-мм РСЗО «Ураган» дозволило значно збільшити об'єм і масу бойових частин, що доставляються до цілі некерованими ракетами. Причому за рахунок конструктивних рішень вдалося істотно підвищити точність стрільби залпом. І ось в кінці 70-х виник задум розробки важкої реактивної вогнеметної системи залпового вогню — на основі Нурсів, що запускаються з багатоствольної пускової установки, з бойовими частинами, наповненими запалювальними і термобаричними сумішами.

Такий комплекс, що включає бойову машину — пускову установку, Нурси і транспортно-заряджаючу машину, був створений на початку 80-х рр. в омському Конструкторському бюро транспортного машинобудування і отримав назву ТОС-1 (важка вогнеметна система). Довгий час вся інформація по комплексу трималася в строгому секреті і залишалася відомою тільки фахівцям.

ТОС-1 призначена для поразки озброєння і військової техніки, оборонних об'єктів і живої сили супротивника (зокрема що знаходиться в захисних спорудах), а також для створення вогнищ пожеж на місцевості. Бойова машина діє спільно з танками і піхотою, пересуваючись в їх бойових порядках. Поразки супротивникові завдається за рахунок комплексної дії надмірного тиску і високих температур при підриві термобаричної суміші, доставленою Нурсами до цілі.

Велика маса пакету направляючих труб з снарядами зажадала мати шасі значної вантажопідйомності, а порівняно малі дальності стрільби (від 400 — 600 до 3500 м) — певного рівня захисту всієї бойової машини, що знову-таки обважнювало її. Вихід був знайдений в розміщенні устаткування на шасі Т-72 — наймасовішого вітчизняного танка третього післявоєнного покоління. Загальна маса ТОС-1 в результаті склала 42 т.

Пакет з 30 направляючих для Нурсів змонтований в частині пускової установки, що коливається, на поворотній платформі. Всі дії по наведенню установки на ціль, доданню їй необхідного кута піднесення екіпаж проводить, не виходячи з машини, за допомогою прицілу і силових стежачих приводів.

Крута траєкторія польоту снарядів до цілі зажадала точного обліку умов стрільби і створення спеціальної системи управління вогнем. Вона включає оптичний приціл, лазерний далекомір, датчик крену і електронний балістичний обчислювач. За допомогою лазерного далекоміра відстані до цілі визначаються з точністю до 10м. Ці дані автоматично вводяться в балістичний обчислювач, що розраховує необхідний кут піднесення пускової установки. Кут крену пакету що направляють фіксується автоматичним датчиком і також автоматично враховується обчислювачем.

Некерована ракета складається з головної частини з наповнювачем (запалювальним або термобаричним складом), підривника і твердопаливного реактивного двигуна.

У комплексі з пусковою установкою працює і транспортно-заряджаюча машина, створена на шасі вантажного автомобіля підвищеної прохідності. Вона служить для транспортування Нурсів, а також заряджання і розрядки пускової установки, у зв'язку з чим обладнана навантажувально-розвантажувальним пристроєм.

Досвід бойового застосування ТОС-1 в Афганістані і в Чечні показав її високу ефективність і визначив напрями подальшого вдосконалення системи.

Так що ж є новим комплексом, цей сумісний продукт еволюції різних видів зброї — вогнемет або РСЗО? Мабуть, правильніше вважатиме, що ТОС-1 з'явилася вдалим гібридом, що поєднує засоби і можливості реактивного піхотного вогнемета і реактивної системи залпового вогню, помножені один на одного.



Tактико-технічні характеристики РСЗО ТОС-1
число направляючих:
 30; 
калібр:
 220 мм; 
час залпу:
 7.5 с; 
дальність стрільби:
 до 3500 м; 
вага снаряда:
 - г. 





Категорія: Артилерія | Додав: Alexc_1984 (20.02.2011)
Переглядів: 1014 | Теги: РСЗО, ссср, артилерія | Рейтинг: 5.0/4
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Пошук
Друзі сайту
free counters

Copyright MyCorp © 2017