В середині 70-х років для захисту побережжя в частинах БРАВ ВМФ СРСР нарівні з ракетними протикорабельними комплексами застосовувалися 130-мм АК СМ-4. Низька мобільність і застарілі системи управління СМ-4 вже не відповідали сучасним вимогам по обороні морських меж. Для швидкої поразки рухомих водних цілей і ведення ефективних бойових дій на побережжі було необхідно створити новий береговий АК. Ця робота була доручена волгоградському ЦКБ «Титан» під керівництвом генерального конструктора Віктора Олександровича Шуригіна — головної проектно-конструкторської організації по створенню самохідних ПУ і агрегатів наземного устаткування мобільних РК для РВСН і Сухопутних військ, а також артилерійських систем середнього і крупного калібрів для армії і ВМФ.
У 1947 замість гаубиць МЛ-20 і А-19 розроблені і освоєні у виробництві армійські гармати 130-мм М-46 і 152-мм М-47.130-мм буксирувана гармата М-46 призначена для руйнування земляних оборонних споруд, боротьби з самохідною артилерією і важкими танками, артилерією, мінометами супротивника, придушення живої сили і танків в районі їх зосередження, обстрілу тилів супротивника.
У 60–70-х роках в США і інших країнах НАТО витрачалися величезні засоби для поліпшення захисту танків. У 1967 році радянські фахівці прийшли до висновку, що гармата Т-12 «не забезпечує надійної поразки танків «Чифтен» і МВТ-70 і новий, чисто американський танк, що пішов в серію в лютому 1980 року під найменуванням М1«Абрамс».
Знаряддя 2Б16 розроблено на базі 120-мм знарядь 2А51, створеного ЦНІЇ точного машинобудування спільно з Пермським машинобудівним заводом ОАО "Мотовиліхінські заводи" в 70-х роках. Успішне використання знаряддя 2А51 на самохідній установці 2С9 "НОНА-С" в бойових діях в Афганістані послужило стимулом для створення на його базі самохідних установок 2С23 "НОНА-СВК", 2С31 "Відень", буксируваного знаряддя 2Б16 "НОНА-К" і експериментального міномета "Нона-М".
Найбільш сучасними знаряддями польової артилерії Радянської Армії були 152-мм самохідна гаубиця 2С19 "МСТА-С” (прийнята на озброєння в 1989 р.) і 152-мм буксирувана гаубиця 2А65 "МСТА-Б” (прийнята на озброєння в 1986 р.). Артилерійські частини обох систем (2А64 і 2А65 відповідно) мають однакову конструкцію і відрізняються лише наявністю у 2А64 ежектора для видалення порохових газів з каналу ствола після пострілу.
У листопаді 1968 р. ВКВ Пермського машинобудівного заводу почало розробку нової 152-мм гармати з підвищеною дальністю стрільби. Вона проектувалася із самого початку в двох варіантах — буксирувана під позначенням 2А36 "ГИАЦИНТ-Б” і її варіант 2А37 для самохідної артилерійської установки 2С5 "Гіацинт”. Дослідні зразки гармат проходили полігонні випробування в 1971-1972 рр., серійне виробництво їх було завершено в 1976 р., вони поступили на озброєння радянських артилерійських бригад і дивізій. Буксирувана гармата 2А36 "ГИАЦИНТ-Б” експортувалася до Фінляндії і Іраку.
4 липня 1967 року вийшла ухвала СМ СРСР номер 609-201, що відкрило нові сторінки в історії вітчизняної самохідної артилерії. Відповідно до нього почалося створення чотирьох зразків САУ. Два з них, 152-мм самохідна гаубиця 2СЗ "Акації” і 240-мм самохідний міномет 2С4 "Тюльпан”, повинні були розроблятися на Уральському заводі транспортного машинобудування (УЗТМ) в Свердловську. Це підприємство мало давню "самохідну" історію. Під час Великої Вітчизняної війни тут проектувалися і виготовлялися всі самохідні артилерійські установки (САУ) на базі танка Т-34.
У 1981 році прийнятий на озброєння 120-мм міномет, 2С12 "Сани". Міномет призначений для вогняної поразки живої сили, озброєння і військової техніки на користь батальйону. Виконаний по класичній мінометній схемі, має гладкий ствол, запобіжник від подвійного заряджання. Заряджання з дульної частини.
Самохідна гармата 2С7 "Піон" була прийнята на озброєння в 1975 році і поступала на озброєння артилерійських бригад особливої потужності. При розробці ходової частини установки використовувалися вузли і агрегати танка Т-80.
152-мм самохідна гармата 2С5 "ГИАЦИНТ-С" була розроблена в СКБ Пермського машинобудівного заводу і Свердловському заводі транспортного машинобудування. Серійне виробництво САУ почалося в 1976 році.
Установка складається з гусеничного шасі і артилерійської частини 2А37.
