Зенітний ракетний комплекс 9К31 "Стріла-1" прийнятий на озброєння в 1968 році. Він призначений для безпосереднього прикриття мотострілкових і танкових полків від засобів повітряного нападу. Комплекс здатний уражати низьколетяяі повітряні цілі.
Приймаючи на озброєння «Шилку», і військові, і представники ВПК розуміли, що 23-мм гармата «Амур» дуже слабка. Це відносилося і до малої похилої дальності стрільби, і до стелі, і до слабкості фугасної дії снаряда. Масла у вогонь підлили американці, рекламуючи новий штурмовик А-10, який, нібито, був невразливий для 23-мм снарядів «Шилки». В результаті мало не наступного дня після ухвалення на озброєння 3CУ-23-4 у всіх високих інстанціях почалися розмови про її модернізацію в плані збільшення вогняної потужності і в першу чергу — збільшення ефективної стелі стрільби і руйнуючої дії снаряда.
Всепогодній комплекс зенітного ракетного озброєння «ТОР-М1» призначений для вирішення завдань протиповітряної оборони на рівні дивізійної ланки. Він забезпечує ефективну протиповітряну оборону військових і цивільних об'єктів від раптових ударів крилатих ракет, коректованих авіабомб, літаків, вертольотів, безпілотних і дистанційно керованих ударних апаратів. Комплекс здатний виконувати бойові завдання в будь-яких кліматичних умовах.
Військовий ЗРК «Бук» (9К37) призначався для боротьби в умовах радіопротидії з аеродинамічними цілями, що летять з швидкостями до 830 м/с, на середніх і малих висотах, що маневрують з перевантаженнями до 10—12 одиниць, на дальностях до 30 км., а в перспективі — і з балістичними ракетами «Ланс». Розробка була почата по Ухвалі ЦК КПРС і СМ СРСР від 13 січня 1972 р. і передбачала використання кооперації розробників і виготівників, по основному складу відповідною раніше задіяною в створенні ЗРК «Куб». Одночасно була визначена розробка ЗРК М-22 («Ураган») для Військово-морського флоту з використанням єдиної з комплексом «Бук» ЗУР.
Розробка автономного самохідного військового зенітного ракетного комплексу "Оса" (9К33) почалася відповідно до Ухвали СМ СРСР від 27 жовтня 1960 р. Вперше ставилося завдання розробки автономного комплексу з розміщенням на одному самохідному плаваючому шасі (бойовій машині) як всіх бойових засобів, включаючи станції радіолокацій і пускову установку з ракетами, так і засобів зв'язку, навігації і топопривязки, контролю, а також джерел електроживлення. Новими були і вимоги по виявленню повітряних цілей в русі і поразці їх вогнем з коротких зупинок. Вага ЗУР не повинна була перевищувати 60-65 кг, що дозволяло б двом військовослужбовцям здійснювати уручну операції по заряджанню пускової установки.
Cамохідний зенітний ракетний комплекс "Куб" (2К12) призначений для захисту Сухопутних військ, в основному - танкових дивізій, від засобів повітряного нападу, що летять на середніх і малих висотах.
Розробка ЗРК "Куб" була задана Ухвалою ЦК КПРС і СМ СРСР від 18 липня 1958 р. Комплекс "Куб" повинен був забезпечити ураження повітряних цілей, що летять з швидкостями 420-600 м/с на висотах від 100-200 м до 5-7 км. на дальностях до 20 км. при вірогідності ураження цілі однією ракетою не менше 0,7.
Розробка ЗРК сухопутних військ «Круг» була почата по Ухвалі СМ № 188-80 від 3 лютого 1958 року. Головним підприємством по розробці ЗРК «Круг» було призначено НДІ-20 ГКРЕ (пізніше — Науково-дослідний електромеханічний інститут (НІЕМІ) Міністерства радіопромисловості), а головним конструктором — В.П. Єфремов.
Зенітна самохідна установка ЗСУ-23-4 "Шилка" прийнята на озброєння в 1957 році. Вона призначена для захисту бойових порядків військ, колон на марші, стаціонарних об'єктів і залізничних ешелонів від нападу повітряного супротивника на висотах від 100 до 1500 метрів і дальностях від 200 до 2500 метрів при швидкості цілі до 450 м/с (1620 км/год). Крім того, ЗСУ-23-4 може використовуватися і для ураження рухомих наземних (надводних) цілей на дальності до 2000 метрів.
У 1947 році в НДІ-58 під керівництвом В.Г.Грабіна приступили до проектування спареної 57-мм автоматичної зенітної гармати С-68 на базі С-60, що призначалася як для установки на гусеничне шасі, так і на колісний віз. Дослідний її зразок з електроприводом ЕСП-76 був встановлений на возі С-79А і пройшов випробування, але в серію не пішов. Гусеничне ж шасі створили на базі агрегатів середнього танка Т-54. У самохідному варіанті машина отримала заводське найменування - "Виріб 500", а армійське - ЗСУ-57-2.
Конструкторське бюро приладобудування (КБП) приступило до розробки універсального зенітного ракетно-артилерійського комплексу, призначеного для прикриття на ближніх дистанціях стратегічно важливих військових і промислових об'єктів. Комплекс призначався для озброєння підрозділів військ ППО країни. В кінці 1994 року в КБП був створений макет нового ракетно-артилерійського комплексу, що отримав позначення С-1 "Панцир". У серпні 1995 року на авіавиставці в м. Жуковськом був представлений його дослідний зразок.
