Знаряддя 2Б16 розроблено на базі 120-мм знарядь 2А51, створеного ЦНІЇ точного машинобудування спільно з Пермським машинобудівним заводом ОАО "Мотовиліхінські заводи" в 70-х роках. Успішне використання знаряддя 2А51 на самохідній установці 2С9 "НОНА-С" в бойових діях в Афганістані послужило стимулом для створення на його базі самохідних установок 2С23 "НОНА-СВК", 2С31 "Відень", буксируваного знаряддя 2Б16 "НОНА-К" і експериментального міномета "Нона-М".
Найбільш сучасними знаряддями польової артилерії Радянської Армії були 152-мм самохідна гаубиця 2С19 "МСТА-С” (прийнята на озброєння в 1989 р.) і 152-мм буксирувана гаубиця 2А65 "МСТА-Б” (прийнята на озброєння в 1986 р.). Артилерійські частини обох систем (2А64 і 2А65 відповідно) мають однакову конструкцію і відрізняються лише наявністю у 2А64 ежектора для видалення порохових газів з каналу ствола після пострілу.
У листопаді 1968 р. ВКВ Пермського машинобудівного заводу почало розробку нової 152-мм гармати з підвищеною дальністю стрільби. Вона проектувалася із самого початку в двох варіантах — буксирувана під позначенням 2А36 "ГИАЦИНТ-Б” і її варіант 2А37 для самохідної артилерійської установки 2С5 "Гіацинт”. Дослідні зразки гармат проходили полігонні випробування в 1971-1972 рр., серійне виробництво їх було завершено в 1976 р., вони поступили на озброєння радянських артилерійських бригад і дивізій. Буксирувана гармата 2А36 "ГИАЦИНТ-Б” експортувалася до Фінляндії і Іраку.
4 липня 1967 року вийшла ухвала СМ СРСР номер 609-201, що відкрило нові сторінки в історії вітчизняної самохідної артилерії. Відповідно до нього почалося створення чотирьох зразків САУ. Два з них, 152-мм самохідна гаубиця 2СЗ "Акації” і 240-мм самохідний міномет 2С4 "Тюльпан”, повинні були розроблятися на Уральському заводі транспортного машинобудування (УЗТМ) в Свердловську. Це підприємство мало давню "самохідну" історію. Під час Великої Вітчизняної війни тут проектувалися і виготовлялися всі самохідні артилерійські установки (САУ) на базі танка Т-34.
У 1981 році прийнятий на озброєння 120-мм міномет, 2С12 "Сани". Міномет призначений для вогняної поразки живої сили, озброєння і військової техніки на користь батальйону. Виконаний по класичній мінометній схемі, має гладкий ствол, запобіжник від подвійного заряджання. Заряджання з дульної частини.
Самохідна гармата 2С7 "Піон" була прийнята на озброєння в 1975 році і поступала на озброєння артилерійських бригад особливої потужності. При розробці ходової частини установки використовувалися вузли і агрегати танка Т-80.
152-мм самохідна гармата 2С5 "ГИАЦИНТ-С" була розроблена в СКБ Пермського машинобудівного заводу і Свердловському заводі транспортного машинобудування. Серійне виробництво САУ почалося в 1976 році.
Установка складається з гусеничного шасі і артилерійської частини 2А37.
Розробка 240-мм самохідного міномета 2С4 "Тюльпан" була почата згідно ухвалі Ради міністрів від 4 липня 1967 року.
Артилерійська частина, що мала індекс 2Б8, була розроблена на базі артилерійської частини буксируваного міномета М-240 і мала ту ж балістику і боєкомплект. Розробка 2Б8 велася в Пермському СКБ під керівництвом Ю.Н. Калачникова.
4 липня 1967 року ЦК КПРС і Рада міністрів СРСР прийняли сумісну ухвалу, приписуючу приступити до розробки нової 152-мм самохідної гаубиці.
Артилерійська частина самохідної установки проектувалася в ОКБ-9 "Уралмаша" на основі буксируваної гармати-гаубиці Д-20 конструкції И.Ф. Ефімова. Її стовбур виконали моноблоковим, з ежектором. Внутрішній устрій нарізної частини і зарядної камори також запозичили у Д-20, і упровадили двокамерне дульне гальмо і вертикальний, кліновий затвор з напівавтоматикою механічного (копірного) типу. Нове знаряддя отримало індекс Д-22.
У 1967 році ухвалюється рішення про створення самохідної гаубиці. Вона повинна була ліквідовувати відставання від зарубіжної самохідної артилерії. Початку роботи над машиною передував порівняльний аналіз артилерійських знарядь, створених під час війни, і артсистем післявоєнного покоління. В результаті була вибрана концепція перспективного розвитку самохідної артилерії. За артилерійську частину відповідав Уралмаш, за шасі - Харківський тракторний завод.